Підгаєцька районна державна адміністрація
48000, м.Підгайці, вул.Шевченка, 39
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

.
На головну

Євроінтеграція


 Європейський Союз – економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані здебільшого у Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі і Європейської економічної спільноти, що були засновані шістьма країнами в 1951 та 1958 роках відповідно. В сучасному вигляді існує на основі Договору про Європейський Союз, підписаному 7 лютого 1992 року і чинному з 1 листопада 1993. Станом на 2016 рік, у Єврозону входять 19 держав-членів, що використовують євро як свою національну валюту.

Європейський Союз є повноправним членом Світової організації торгівлі, має представництва в ООН, «Великій Сімці», «Великій двадцятці» та постійні дипломатичні місії по всьому світу. ЄС не має власних збройних сил, але сприяє військовому співробітництві його країн-членів, більшість яких є членами НАТО. Через великий політичний і економічний глобальний вплив Європейський Союз розглядають однією з потенційних наддержав. Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель. 

Мета ЄС

Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства. Відповідно до п.1 ст. 3 Лісабонського договору мета Союзу – підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів. В той же час у ст. 2 цього договору зазначено, що Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. 

Історія

9 травня 1950 рік вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план Шумана»). Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини, а також недопущення між ними війни у майбутньому.

18 квітня 1951 року «план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція («європейська шістка», яка в подальшому стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). 10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору. Однак ані ЄОС, ані ЄПС так і не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні 1954 року вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС. 

Римські договори (1957-1992)

На початку 1957 року керівники урядів «європейської шістки» вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). 23 березня 1957 року у Римі відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті – створення спільного ринку. Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою «Римські договори». 8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств. У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС.

1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція. 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку, запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. 

Маастрихтський договір (1992 – дотепер)

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (інша назва - Маастрихтський договір). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні «три колони» Європейського Союзу:

• «перша колона» — Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви «Європейське Економічне Співтовариство»);

• «друга колона» — спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

• «третя колона» — співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграв вступ у силу Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985 року).

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору набрали чинності 1 лютого 2003 року.

1 травня 2004 року відбулося найбільше за усю історію розширення Європейського Союзу. Новими членами стали одразу десять країн: Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов'язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу у прийнятті Європейської конституції. В жовтні 2005 ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів. У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він поставив ЄС на нову договірну основу і зробив його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. У 2012 році Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі». 1 липня 2013 року 28-м членом ЄС стала Хорватія.

Країни-члени ЄС – 28

  •  Австрія
  •  Бельгія
  •  Болгарія
  •  Велика Британія
  •  Греція
  •  Данія
  •  Естонія
  •  Ірландія
  •  Іспанія
  •  Італія
  •  Кіпр
  •  Латвія
  •  Литва
  •  Люксембург
  •  Мальта
  •  Нідерланди
  •  Німеччина
  •  Польща
  •  Португалія
  •  Румунія
  •  Словаччина
  •  Словенія
  •  Угорщина
  •  Фінляндія
  •  Франція
  •  Хорватія
  •  Чехія
  •  Швеція

Політика. Основні інститути влади

ЄС діє через систему наднаціональних інституцій та спільно узгоджених рішень держав-членів. Інституціями ЄС є: Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів та Європейський центральний банк. 

Європейська Комісія

Європейська Комісія – виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 28 членів (рахуючи президента), які призначаються на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат. 

Європейський Парламент

Європейський Парламент – зібрання з 751 депутата, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на 2,5 роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) Рада міністрів – основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі. В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування. 

Європейська Рада

Європейська Рада – регулярні зібрання глав держав ЄС. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Президент Ради є відповідальним за розвиток вищого політичного органу ЄС. 

Європейський Суд

Суд Європейського Союзу – судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності: між державами-членами ЄС; між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами. Суд аудиторів Європейський суд аудиторів – орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

 Європейський Омбудсмен

Займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС. 

Фінансові структури Європейський центральний банк (ECB)

• визначає валютну політику країн ЄС;

• встановлює ключові процентні ставки;

• управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним завданням якої є підтримка стабільності цін;

• має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.

Європейський інвестиційний банк (EIB)

Європейський інвестиційний банк – орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що представляють спільний інтерес. 

Консультативні органи

Економічний і соціальний комітет Економічний і соціальний комітет – консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

Комітет регіонів

Комітет регіонів — консультативний орган Ради ЄС і Комісії, розробляючий висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів — представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків 

Закордонна політика

В грудні 2007 року, Лісабонською угодою була нова пасада «Верховного представника Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки». Відповідно до статей 18 і 27 Договору про Європейський Союз, Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки:

• проводить спільну зовнішню політику Євросоюзу і політику безпеки;

• вносить пропозиції щодо її розвитку;

• головує в Раді закордонних справ;

• є одним з віце-президентів Комісії;

• забезпечує узгодженість Союзу з питань зовнішнього впливу;

• несе відповідальність в рамках покладених на нього в області зовнішніх зв'язків і координації інших аспектів зовнішньої діяльності Союзу повноважень;

• представляє Союз з питань, що належать до спільної зовнішньої політики і політики безпеки;

• веде політичний діалог з третіми особами та країнами від імені Союзу та висловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

Гуманітарна допомога

Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги у світі. У 1992 році був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission's Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. 

Культура. Мови

Серед багатьох мов та діалектів, ЄС має 24 офіційні і робочі мови: болгарська, хорватська, чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, ірландська, латиська, литовська, мальтійська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, іспанська та шведська. Подальше розширення. Вимоги до країн-кандидатів для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії – критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський Союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Додаткову інформацію про Європейський Союз можна знайти за посиланнями:
Міністерство закордонних справ України

http://mfa.gov.ua/ua

Представництво Європейського Союзу в Україні

http://eeas.europa.eu

Представництво України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії

http://ukraine-eu.mfa.gov.ua

Євроінтеграційний портал

https://eu-ua.org




Анонси подій

Інформаційні послуги

 
 

 

Актуальна тема

Проект програми соціально-економічного та культурного розвитку Підгаєцького району  на 2019 рік

Напрямки державної підтримки аграрного сектору у 2018 році (матеріали Інформаційного вісника Уряду від 07.02.2018 р.)

Інформаційні матеріали  Кабінету Міністрів України про медреформу

Інформаційні матеріали Кабінету Міністрів України про субсидії та актуальних питань соціально-економічного життя країни, ключових реформ, що впроваджуються.

Інформація для громадян, які приїхали з Автономної Республіки Крим, міста Севастополь, Донецької та Луганської області

Пам’ятка щодо посилення пильності громадян до фактів що можуть свідчити про підготовку до диверсій та терористичних акцій

Витяг з Рекомендацій населенню щодоправил поведінки під час проведення масових заходів і дій при загрозі вчинення терористичного акту

Грантові проекти

Магістратури вищих навчальних закладів –важлива складова системи підготовки державних службовців

Про наслідки захоплення адміністративних будівель, приміщень органів влади та наслідки створення перешкод в режимі роботи органів влади для населення та адміністративно-територіальних одиниць в цілому