Увага! Конкурс.

Організаційний комітет, склад якого затверджений розпорядженням голови райдержадміністрації та голови районної ради 3 липня 2012 року, оголошуєконкурс на кращий ескізний проект пам’ятного знака «Братерство по зброї» присвяченого 500-річчю битви під Лопушне.  

У конкурсі мають право брати участь скульптори, художники, архітектори. Кількість проектів не обмежена.

Для участі необхідно подати генплан М 1:100, перспективу або фотомонтаж(формат А-1), макет М1:20.  Термін проведення конкурсу з  10.07.2012 по 10.09. 2012.

Проектні матеріали подаються з пояснювальною запискою.

Конкурсні проекти повинні бути представлені конкурсній комісії у відділ містобудування та архітектури райдержадміністрації за  адресою м. Ланівці  вул. Незалежності, 20а.

За довідками звертатись у відділ містобудування та архітектури Лановецької райдержадміністрації, тел.. 2 -14 -76 або  2- 16 -31.

 Нагадаємо: цього року відзначаємо 500 річчя з дня великої звитяги. 28 квітня 1512 року на Лопушненському полі об’єднана польсько-литовсько-руська коаліція завдала нищівної поразки татарському війську.

 

Доповідь директора комунальної установи «Культурний центр народного художника України Івана Марчука» Сергія Тарасюка на урочистому зібранні з нагоди 500-річчя історичної перемоги польсько-литовсько-руської коаліції над татарською ордою на Лопушненському полі.

 28 квітня 2012 року відзначаємо 500 річчя з дня великої звитяги. На лопушанському полі об’єднана полььсько-литовсько-руська коаліція завдала нищівної поразки татарському війську. Цей великий проміжок часу, що минув з дня битви не дозволяє  достеменно і ствердно говорити про ряд фактів і наслідків, які вони за собою потягли. Проте відомими є наступні обставини.

Починаючи з 7 квітня 1512 року  20 тисячне татарське військо на чолі з трьома молодими представниками роду Гіреїв вторглися на Східне Поділля і просуваючись на Північний-Захід здійснювало грабунки  і спустошення українських земель. Відомо, що татари на так званому Чорному шляху укомплектували два табори для того щоб розміщувати там свій обоз, бранців і награбоване майно. Перший табір знаходився поблизу Кузьмина, другий – в районі Буська. З-під Бузька татари вирушили двома напрямками: перший — на захід (спустошили Львів і дійшли до околиць Любліна), другий – на південь (зупинилися аж в районі міста Коломия). За цей період татарського грабежу їм практично не чинилося збройного опору, за винятком знищення кількох невеличких загонів. Мало того, населення Львова і Варшави перебувало в паніці, бо бусурманам вдалося обійти непомітно півтисячний кінний загін Яна Тваровського, що відзначався своєю доблестю і був посланий не допускати їх вторгнення з південних рубежів.

В такій ситуації бойову готовність проявив князь Костянтин Острозький. Він зібрав кінний загін із 2 тисяч  вершників і вирушив у бік ворога. 27 квітня відбулося об’єднання польсько-литовських загонів поблизу містечка Вишнівець. Польським військом керував польний гетьман Миколай Каменецький, а литовським, окрім К.Острозького — Михайло Вишнівецький з синами і Андрій Збаразький. Об’єднане військо нараховувало 6 тисяч осіб.

Звертаючись до персоналій варто відзначити, що князь Костянтин Острозький в різні періоди обіймав посади старости брацлавського, звенигородського і вінницького, великого гетьмана литовського, маршалка волинського і старости луцького, каштеляна віленського і троїцького, світський глава православного населення. За своє життя провів 35 битв, з яких програв лише дві. Брав участь в успішних військових кампаніях проти татар і Московської держави, це битви біля Очакова (1497), над Ведрошею (1500), під Ольшаницею (1527), під Оршею (1514) , під Сокалем (1519) та інших. Один із найвизначніших меценатів того часу. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, будував храми в інших місцях Литовської та Польської держави. А його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Помер 1530 року, похований в Києво-Печерській лаврі.

Відносно Михайла Вишневецького, який прийшов з синами Іваном та Олександром, це ще одна відома персона Великого королівства Литовського і королівства Польського, засновник роду Вишневецьких. Багато зробив для охорони кордонів українських земель. Його участь у битві сприяла ще більшому посиленню впливу при королівському дворі.

Що стосується татарського війська, то воно в той час отаборилося поблизу села Лопушне  і, маючи намір просуватися далі на північ, мало розділятися на Кучманському і Чорному шляху. Яку кількість нараховувало вороже військо достеменно не відомо, вона коливається від 10 до 25 тисяч. А анонімний автор поеми «Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го» відзначає, що «випадалокожному із десятком биться», тобто, за його підрахунками їх було близько 60 тисяч. Також з цього джерела відомо про настрої військових керівників, коли вони посувалися із Вишнівця до Лопушне. Зокрема, загальне керівництво операцією хотів здійснювати Острозький і невідомий автор висував наступні аргументи:

«Раду радив, як узять верх над ворогами.

Більшій силі хитрість звик він  протиставляти,

Бусурман стрічав стократ, знав як подолати.

На свій досвід бойовий гетьман покладався,

Та охоче й до порад добрих дослухався.

Мудру раду дав усім гетьман іменитий,

Розказав, як нападать, як гнобить, як бити»

Та тільки об’єднанні війська зустрілися з ворогом, будь-які суперечки і дискусії про першість припинилися, війська виступили одним фронтом.   

Щодо розташування війсь, то достеменно відомо, що литовсько-руські сили Костянтина Острозького стояли на правому фланзі. Вони були представлені кіннотою. Польські війська розташувалися на лівому фланзі. Позаду знаходилася кіннота, а спереду піхота з двома гарматами, що мала відбити перший натиск. Випадковістю було те, що з тилу об’єднанні війська закривала лісиста місцевість. Це не дозволило ворогові застосувати свій улюблений спосіб обходу супротивника ззаду. Татарське військо складалося із двох ліній. Причому основна міць зосереджувалася по центру для того, щоб вбити клин між литовські і польські загони.

Що стосується постаті Костянтина Острозького, то в поемі зроблено багато ліричних відходів, щоб її підкреслити:

«Попереду Костянтин, як Гектор, величний.

Підбадьорюючи всіх, їде з булавою,

Булаву як Геркулес вгору викидає,

Братом кожного зове, мужність уселяє»

Можна знайти також уривки проповіді, яку він виголошував перед своїм військом на початку битви:

«Гей, товариші мої, товариство миле,

Неминуче діло нам випало в ці хвилі.

Серце не дає мовчать зараз перед вами,

Подивіться навкруги, що діється з нами.

Як потоптана, куди б не дивились очі.

Чужа шабля і нога як її толочать.

Нашу землю, що вона кожному з нас мила …

… скільки горя і біди від татар зазнали,

Що обов’язок велить взятися за зброю,

Мужньо з шаблею в руці кинутись до бою.

Зброю маємо в руках, тож не зволікаймо,

Рятувать братів своїх, край свій поспішаймо»

Нез’ясованим є і факт самого ходу бою. Польська історіографія невпинно наголошує на домінуванні польського війська протягом всієї битви, і, відповідно, перемога польсько-литовського війська відбулася виключно завдяки участі поляків. В інших же джерелах домінує позиція про те, що татари практично не зважали на польське військо, для них ключовим завданням було ізолювати і знищити литовського гетьмана. Таким чином, можливо, польське військо і осталося практично не задіяним у битві і йому випала така нагода врятувати литовське військо після того, як воно витерпіло три татарських натиски.

В результаті протистоянні об’єднанні сили здолали татарське військо. Сучасник цих подій ганебно описує долю татар «ті у кого кінь прудкий, тільки й повтікали». Загалом татарське військо понесло колосальні втрати. Близько 5 тисяч полягли на полі бою. Приблизно стільки ж потрапило до полону. Мало того, руські війська звільнили полонених, сума яких перевищувала 16 тисяч, було виручено все награбоване майно, зброю, боєприпаси і близько 10 тисяч коней. Та найбільшим результатом битви є її наслідки. Більше двох років татарські загони взагалі не наважувалися заходити на українські землі. Лише в 1514 році були помічені в прикордонних районах Східного Поділля. 

Через сто років автор Симон Пекалід — польсько-український поет, який закінчив Краківський університет і працював придворним поетом князів Острозьких буде наводити приклади і доблесті тієї славної битви складаючи поему «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових …» Особливе місце тут відведено постаті князя Костянтина, його доблесті, мужності, войовничого хисту.

Є й згадка про битву під Лопушне в іншій середньовічній праці польського історика Марціна Бєльського «Хроніка всього світу» (1551, 1554, 1564 р.), яка є першою спробою синтезувати історію різних країн в одну всесвітню історію. Це може свідчити про велику вагу, як політичну, так і військову даної події. Не варто забувати і про «Хроніку» Матвія Стрийковського (1584), яка окрім висвітлення битви подає унікальний дереворит розташування сил сторін.