Бучацька районна державна адміністрація
48400, м.Бучач, майдан Волі, 1
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

На головну

Як доброволець Нацгвардії Михайло Голіней ішов пішки з Донбасу до Бучача


Про  добровольця  Павла  Голінея  з  Бучача  ми  дізналися  із  соціальних  мереж. Один  із  народних  депутатів  розповів,  як  підібрав  бійця  нацгвардії,  який  автостопом добирався додому, до своєї сім’ї. «Їду в київ у відрядження, - пише нардеп. – За Полтавою уздовж узбіччя іде солдат з величезним мішком. рухається із завзятістю  мурашки. машини  проїжджають,  але  ніхто  навіть  не  призупиняється. Зупиняюся.  Як  з’ясувалося,  чоловік  –  доброволець нацгвардії.  Йшов  у  Бучач Тернопільської  області.  Виписали  відпустку,  грошей  не  дали,  а  «підшкірних»  не було, і пішов солдат пішки, на перекладних до дружини і малого сина...» нардеп довіз бійця до київського вокзалу, купив квиток, грошей видав на дорогу і квіти для  дружини.  а  цю  історію  розповів  не  для  піару,  а  щоб  пропагувати  допомогу військовим. Через бучацьких волонтерів ми дізналися номер телефону Павла і запросили його в редакцію.

- Павле, невже й справді пішки йшли додому?

-  Тут  вийшла  така  історія:  підписали відпустку,  а  гроші  на  картку  ще  не надійшли,  треба  було  чекати  день-два.  А час  шкода  втрачати  –  відпустка  недовга, додому  хочеться.  От  і  пустився  в  дорогу автостопом. Добрі люди підвезли з Харкова до Полтави, а далі ви вже знаєте. Дуже хотілося до дружини й синочка. Йому днями виповниться два рочки, але на його дні народження мене не буде – необхідно повернутися у військову частину.

-  Коли ви були мобілізовані і де саме несете службу?

- У травні цьогоріч я добровольцем прийшов  у  військкомат.  Несила  було  сидіти вдома  і  по  телевізору  спостерігати,  як  гинуть  українці-патріоти.  Я  й  на  київському Майдані був за покликом серця. Військові навчання  пройшов  у  Львові,  потім  були Павлоград, Харків. Я військовослужбовець в/ч 3017, спеціальність – помічник гранатометника.  Несемо  службу  на  Луганщині, здебільшого  у  Новоайдарі,  тамтешніх  селах. В зоні АТО з 11 липня.

-  Удома  дивитесь  новини, співставляєте інформацію, яку нам подають, з тією, яку знаєте самі?

Інформація  не  завжди  правдива.  Зокрема  приховуються  реальні  дані  про  поранених, убитих.

-  А як військовослужбовці оцінюють те,  що  українські  війська  відводять  з позицій зброю, техніку?

Насправді  воєнні  дії  не  припиняються.  Ми  відвели  зброю,  а  ворог  –  ні.  Ось, наприклад,  днями  у  Коломиї  поховали  воїна,  який  загинув  під  час  обстрілів нашої  території.  Війна  триває,  але  про це  не  вигідно  говорити.  Командування теж  приховує  інформацію  від  простих солдатів,  тому  ми  й  відчуваємо  себе  живими  мішенями.  Це  як  у  комп’ютерній грі  –  ти  ховаєшся  від  усіх,  не  знаючи,  де підстерігає небезпека, де зачаївся ворог... Думаю, що не всі захочуть повернутися до військової частини після цієї відпустки.

-  А  ви  не  допускали  до  себе  такої думки?

Ні.  Багато  друзів  там  загинуло, хотілось би помститися.

-  На  вашу  думку,  чи  стали  місцеві жителі  більше  довіряти  українським військовим? мали б уже зрозуміти, хто є хто...

Серед  місцевих  багато  «сепарів».  Зауважив, що дуже мало молодих чоловіків, -  мабуть,  воюють,  і  зрозуміло,  на  чиєму боці.  Попри  все,  мусимо  контактувати  з ними. Інколи, на свій страх і ризик, купуємо у селян яйця, молоко. Села там дуже бідні.

-  Забезпечення  продуктами  харчування стало ліпшим?

У  загальному  не  можу  стверджувати, кажу  про  те,  що  бачив  і  відчув  на  власній шкірі.    Забезпечення  харчами  могло  би бути кращим.

-  А  як  щодо  виплат  зарплат,  бойових?

Це  вчасно  відбувається.  Бійцям Нацгвардії зарплати й «атошні» підняли.

-  У  чому  найбільша  потреба  наших військовослужбовців?

Йде  зима,  потрібне  тепле  обмундирування.  У  тому,  що  нам  видали,  коли відправляли у відпустку, в морози буде холодно, хоч вважається зимовим.

-  Розглядалося  питання  про  те, щоб  військовим,  які  перебувають  у зоні АТО,  заборонити  користуватися мобільним зв’язком.

Думаю,  тоді  ми  взагалі  будемо відірваними  від  реальності.  Рації  часто  не працюють  і  телефон  є  єдиним  засобом зв’язку.

-  Павле,  за  вами  тут  зберігається місце роботи?

Так.  В  АТО  я  пішов  із  лісозаводу,  де працював  стропальником.  Сподіваюся  повернутися сюди.

- До мирного життя звикати важко?

Важко.  Нерви  розхитані.  Коли  там  – дуже  хочеться  додому.  А  тут  себе  ловиш на думці, що треба повертатися туди.

-  А  які  спогади,  думки  зігрівають там?

- Про сім’ю. Знаєте, зі своєю дружиною Наталею  ми  познайомилися  дорогою  до Зарваниці.  Вона  з  Коломиї.  Обмінялися телефонами.  До  неї  на  зустріч  я  велосипедом  їхав  90  км  манівцями.  Усі  чоловіки на війні мріють про те, як вони повернуться додому.

- То ми бажаємо вам, Павле, виконати  свій  обов’язок  перед  Батьківщиною і  повернутися  до  коханої  дружини  й малого синочка.




Шановні відвідувачі!

Ми раді вітати Вас на нашому сайті. Тут Ви зможете дізнатись про основні соціально-економічні та суспільно-політичні події в житті району, ознайомитися з інформацією про діяльність районної державної адміністрації.
Сподіваємось, що  інформація, представлена на нашому сайті буде для Вас корисною і цікавою!

Анонси подій

Інформаційні послуги

 

 

 

.

Актуальна тема