Бучацька районна державна адміністрація
48400, м.Бучач, майдан Волі, 1
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

На головну

Голова РДА Віталій Фреяк зустрівся з вояком АТО


З  передової  додому  повернулося  чимало воїнів,  але  не  всі  отримали  заслужену  подяку та  допомогу.  Проблеми, з  якими  стикаються  військовослужбовці, вирішуються в державних установах,  але  не  завжди  якісно  та  своєчасно. Тому,  щоб  визначити пріоритети  в  сприянні та  підтримці  бійців,  голова  РДА  Віталій  Йосифович  Фреяк  четвертого  червня  приймав  у своєму кабінеті добровольця, вже демобілізованого воїна АТО з Бучача,  Олександра  Дерлицю. 

Хлопця  нагородили  почесною  подякою за  всі  військові  заслуги  та  розпитали  про  ситуацію  на  передовій.  А йому було що розповісти, бо призвали юнака  ще на початку всіх цих подій,  у  травні  2014  року.  Невеличкий  підрозділ,  до  якого  потрапив пан  Олександр,  хоч  налічував  всього  7  осіб,  але  об’їхав  майже  всю Україну. Вони були у Волновасі, на Миколаївщині,  під Арм’янськом, у  Маріуполі  та  ще  багатьох  «гарячих»  точках.  Сам  чоловік  займався охороною кримського кордону та побував у багатьох боях.  А про що ще розмовляли в РДА, читайте далі.

- Перепрошую, вам потрібна якась допомога?

-  Ні,  у  мене  всі  здорові  та  забезпечені.  Зараз  очікую  відповіді  з військкомату,  чи  нададуть  мені  статус  учасника  бойових  дій.  Ще  вирішую питання з роботою. Але це не настільки важливо, бо вдома довго не буду, найближчим часом далі на передову, немає сенсу надавати мені ці привілеї.

- Що стало поштовхом до того, що ви пішли на службу?

- Дві племінниці, які гралися посеред подвір’я на траві. Просто хочу, щоб вони завжди так гралися.

- Як ваші рідні поставилися до того, що пішли воювати?

- Нормально ставляться, я вже доросла людина, мені не 18 років.

- Яке ставлення місцевого населення було до вас?

-  В  той  період,  коли  ми  жили  і  спілкувалися  з  людьми,  ставлення  було прекрасне.    В  нас  був  надлишок  продуктів,  тому  деколи  віддавали  їх  людям. А вони, щоб нам віддячити, давали воду, зелень, можливість помитися. Звичайно, були дрібні конфліктні ситуації, але куди без цього.

- На вас сьогодні одягнена вишиванка, вона щось символізує?

-  Так,  її  вишила  дівчина  з  Заліщицького  району,  яка  постійно  нам  допомагала. Ця сорочка півроку була зі мною. Можу сказати, що за цей час стала повноцінним  оберегом. Чесно кажучи, сьогодні вперше її одягнув і відчуття дуже теплі.

- Чи були на передовій ще якісь обереги?

- Оберегів море, їх підкидало саме життя. Ось, наприклад, ми потрапили  під  обстріл,  я  підняв  голову  і  побачив  сплетений  з  чорних  та  червоних стрічок браслет, відтоді він завжди був зі мною. Там є такі обставини, що змушують тебе вірити в забобони. Ну, звичайно, молишся  Богу, але є отакі непомітні речі, з якими відчуваєш себе захищеним.

- Чи доводилося плакати?

- Звичайно, а що за мужик, якщо він не плаче? Доводилося, особливо, коли хлопці потрапляли під обстріл… А перші поранені – це дуже тяжко. Можу з впевненістю сказати, що краще, коли там стоять старші і мудріші, ніж  молоді  та  неврівноважені.  Молодь  швидко  ламається,  не  витримує крові та обстрілів, особливо хлопці від 25 до 30 років. 

- Часто демобілізовані юнаки повертаються назад...

- Тут я вже  зрозумів, що «не в своїй тарілці». Бо там все просто – з того боку вони, з цього – ми, і є певні завдання. А коли ти повертаєшся додому, то стикаєшся зі збором непотрібної інформації та обхідних шляхів. До цього  потрібно  довго  адаптовуватися,  а  я  не  хочу,  краще  повернутися  назад. Там ти розумієш, що завжди потрібен, і в тебе постійно є чіткі завдання.

Що  можете  сказати  для  тих,  хто  хоче,  але  через  міфи  не  йде  до війська?

- Скажу так - все те, що розповідають, що там страшно, що стріляють, – це неправда. Армія ж формує людину по-новому, як у18, так і в 30 років. Служба не каже, що ти «поганий» чи «хороший», вона  дозволяє тобі знайти свою нішу  у світі. Я не можу нікого змушувати чи закликати – це вибір кожного. Якщо у людини є відчуття власної честі та обов’язку, вона не зможе сидіти вдома, склавши руки.

Розмова  закінчилася  тим,  що  Віталій  Йосифович  ще  раз  подякував Олександру  за хоробрість і патріотизм та пообіцяв, що допоможе у будь-якому  питанні.  А  вояк  зі  свого  боку  запевнив,  що  буде  стояти  на  сторожі українського  народу.  Він  не  відступить,  допоки  загарбники  не  покинуть українських земель, поки наші діти не матимуть мирного неба над головою, до  того    часу,  поки  не  припиниться  війна.  А  вона  закінчиться  тільки  тоді,  коли ми самі станемо на захист своєї домівки, і будемо стояти до останнього. Як Олександр Дерлиця, чоловік, який має честь та гідність, робить це не заради привілеїв, а через відчуття свого громадянського обов’язку.




Шановні відвідувачі!

Ми раді вітати Вас на нашому сайті. Тут Ви зможете дізнатись про основні соціально-економічні та суспільно-політичні події в житті району, ознайомитися з інформацією про діяльність районної державної адміністрації.
Сподіваємось, що  інформація, представлена на нашому сайті буде для Вас корисною і цікавою!

Анонси подій

Інформаційні послуги

 

 

 

.

Актуальна тема