Бучацька районна державна адміністрація
48400, м.Бучач, майдан Волі, 1
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

На головну

«Тату, я поїв, і я в шапці ...» Тернопільський «убозівець» Андрій Мицьо із Бучача вдруге повернувся із зони АТО


Повернувся із зони  АТО оперуповноважений ОБОЗ у Тернопільській області старший

лейтенант Андрій Мицьо із Бучача вже воював у зоні АТО - торік два місяці виконував там бойові завдання. Повернувшись додому, сказав рідним, що свою місію завершеною не вважає й обов’язково повернеться на схід. Так і сталося. Початок нового року і Різдво Андрій зустрів на Луганщині, в смт. Новоайдар під Щастям, де базувався його підрозділ. Тернопільські правоохоронці несли службу на блок-постах, що охороняли в’їзди до Щастя та зокрема теплоелектростанції. Також довелося бувати і в «славнозвісній» Станиці Луганській, біля населеного пункту Трьохізбенка… Нещодавно Андрій повернувся на ротацію, але, як і в попередній раз, наплічник не розпаковує…

 

Про  подробиці  перебування  в  АТО  не розповідає,  натомість  віджартовується: «Все  спокійно,  нічого  надзвичайного  не було,  скільки  набоїв  дали,  стільки  й  привезли  назад…»  Жарти  для  нього  –  це своєрідна  броня,  можливість  уникнути  набридливих  запитань.  Та  все  ж  уперто  розпитую  про  побачене  і  пережите.  Цікавлюся, чи  змінилося  щось  у  світогляді  місцевих жителів, у їхньому сприйнятті реалій. Андрій відверто  зізнається:  «З  місцевими  старався не  спілкуватися,  бо  не  бачив  спільної  теми для  розмови.  Різні  у  нас  цінності.  Хоч  були з нами міліціонери з Новоайдара, цілковито адекватні  і  надійні  хлопці.  Вони  залишили  свої  домівки,  роботу,  родину,  бо  не захотіли  жити  в  Лугандонії.  Їх  оголосили  в розшук,  їхнім  сім’ям  погрожують,  але  вони

залишаються  патріотами.  Запізнався  з  татарином  із  батальйону  «Миколаїв»  -  такого українського патріота годі пошукати! Або ж переселенець  з  Івано-Франківщини  –  купу років  там  прожив,  але  залишився  гуцулом. Такі  смачні  пиріжки  нам  приносив…  Тому міряти всіх одним мірилом не можна».

Запитую  про  масштаби  руйнації.  «Та  є трохи, - каже. – Але там і до війни села були в руїні, дуже бідні. Якби вони побачили наші сільські хати, то були б дуже здивовані». До  постійних  обстрілів  хлопці  звикли. Якщо  земля  у  бліндажі  не  осипається  – значить,  стріляють  неблизько.  Українські військові  постійно  надають  допомогу місцевим сиротинцям, школам. В Новоайдарі є  школа-інтернат,  її  вихованцям  возили  подарунки, одяг, їжу. Волонтери забрали дітей на  Різдво  до  нас,  в  Західну  Україну…  У  всі часи цінувалося звичайне людське милосердя, воно і зараз важливе.

Чи  буває  вільний  час  на  війні?  Усе відносно.  Щоб  якось  відволіктися,  хлопці грають  на  гітарі,  читають.  Андрій  каже,  що з дому взяв книжку, а згодом ще волонтери привезли  літературу.  Кепкують  і  розігрують один одного. Спокійно і не страшно, коли ти знаєш, що поруч хлопці, які прикриють спину, не відступлять і не покинуть тебе на полі бою. Це  стосується  зокрема  братів-близнюків Семчуків  із  Тернополя,  які  стали  зірками усіх  українських  телеканалів  та  інтернету. Ярослава і Володимира побратими жартома називали натовськими клонами. Москалі, напевне, і в це повірили, бо їхній Путлер нещодавно заявив, що в Україні воює натовський легіон. З розповіді одного з братів, з двома українськими солдатами трапився незвичайний  випадок.  Один  з  них  як  оберіг  носив  із собою в нагрудній кишені маленьку книжечку Євангеліє, а другий - 50 копійок. І ось під час  обстрілу  наших  позицій  з  «градів»  один снаряд  розірвався  неподалік  хлопців.  Дякувати  Богу,  все  обійшлося  добре,  але  коли юнаки  почали  себе  оглядати,  то  побачили, що  одному  осколок  пробив  Євангеліє  і  застряв  у  ньому,  а  іншому  потрапив  у  монету, тим  самим  не  зачепивши  самого  солдата…

На війні дива трапляються часто. Розповідаючи  про  воєнні  будні,  Андрій згадує: «З татом багато говорив. Він постійно хвилювався,  чи  я  їв.  То  вже  коли  бачив,  що він  дзвонить,  одразу  ж  першими  словами звітував:  «Тату,  я  поїв,  і  я  в  шапці…»  Мали гарний  стіл  з  кутею  і  традиційними  пісними стравами  на  Святвечір.  Івано-Франківські волонтери  привезли,  то  вони  вже  потурбувалися і про дотримання традицій. Ялинка у нас була звичайна й імпровізована, прибрана гранатами,  набоями.  Напередодні  Різдва  до нас приїхав священик, пригощав домашньою ковбасою. Ми йому: «Отче, та ж піст!» А він жартує: «Дай Боже, щоб ця ковбаса перетворилась  на  карася…»  А  потім  каже,  мовляв, який може бути для вас, хлопці, піст?..» Попри  всі  воєнні  перипетії  бойовий  дух  у наших  військових  на  висоті.  Усі  розуміють серйозність  ситуації,  але  ніхто  не  панікує. Сепаратистів  там  давно  немає,  воюють російські  найманці  і  регулярні  війська.  До речі,  чеченці,  які  беруть  участь  у  бойових діях на боці України, просять, щоб їх не ототожнювали  з  кадировцями  –  російськими головорізами.

Втрати  є,  але  у  ворога,  каже  Андрій, вони  устократ  більші.  Особливо  охоче  і  з вдячністю  говорить  про  волонтерів:  «Вони працюють на повну потужність, роблять надзвичайно  багато.  З  усіх  міст  –  Тернополя, Рівного,  Івано-Франківська,  Полтави,  Сум,

Харкова,  Вінниці…  Дуже  активні  Бучацькі волонтери.  Зокрема  дякую  Олегові  Музиці, Василю  Ковальову.  Хлопці  допомагають  не тільки  бучацьким  солдатам,  але  й,  якщо  є потреба,  воякам  з  інших  регіонів.  Мені,  наприклад,  вони  купили  каліматор  -  приціл  на

автомат,  а  планку  до  нього  –  волонтери  з Рівного. Також хлопці з Бучача забезпечили мене теплим камуфляжним одягом і зимовими берцями, в яких я, до речі, відходив практично цілий місяць, оскільки вони були зручні і  відповідали  погоднім  умовам.  А  ще  бучачани  частково  забезпечили  наш  підрозділ м’ясною консервацією. Свій запасний теплий одяг  я  віддав  хлопцеві  з  інженерних  військ. Його  я  взагалі  не  знав,  а  побачив  у  продуктовому магазині в місті Новоайдар. Подумав, що  в такому одязі, який зараз на ньому, він багато  не  навоюється  і  не  набудує.  Хлопчина дивився на мене такими великими очима, коли я йому віддав одяг… Тож, волонтери з Бучача, прийміть подяку і від цього солдата. Бо  немає  значення,  звідки  ти.  Якщо  б’ємо москаля, то всі ми - одна родина».




Шановні відвідувачі!

Ми раді вітати Вас на нашому сайті. Тут Ви зможете дізнатись про основні соціально-економічні та суспільно-політичні події в житті району, ознайомитися з інформацією про діяльність районної державної адміністрації.
Сподіваємось, що  інформація, представлена на нашому сайті буде для Вас корисною і цікавою!

Анонси подій

Інформаційні послуги

 

 

 

.

Актуальна тема