Бережанська районна державна адміністрація
47501, м.Бережани, вул.Шевченка, 15-А
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

.
На головну / БЕРЕЖАНЩИНА

Географічна довідка


Географічне положення

 

Бережанський район знаходиться в західній частині Тернопільської області. На сході він межує з Козівським районом, на північному сході – із Зборівським і Перемишлянським районами Львівської області, на заході – із Рогатинським районом Івано-Франківської області, на півдні – з Підгаєцьким районом.

Створений район у 1940 році і займає площу 66,1 тис.га.

Крайня північна точка с. Красно пуща, крайня південна точка – с. Слав’ятин, крайня східна точка хутір Сонячне, крайня західна – с. Шайбівка. Протяжність району з півночі на південь – 34 км, із сходу на захід близько 25 км.

Територія району знаходиться між 490 18” і 490 37” північної широти та 24 043” і 250 05” східної довготи.

Бережанський , як і сусідні райони , знаходяться в межах давно обжитих територій. Крем’яні знаряддя праці ( рубища ), виготовлені шляхом спилювання з відшліфованими робочими краями, що трапляються в наших краях, дають підставу припускати наявність тут людини ще в епоху неоліту (VІ тисячоліття до н.е.). Зустрічаються археологічні знахідки з часів так званої „липицької культури” (І – ІІІ ст.н.е.) документальні відомості про окремі населені пункти району датуються ХIV – XVI ст.

На території району розташовано 57 населених пунктів, що входять до складу 25 сільських та одну міську раду.

Загальна кількість населення : 44286 жителів, втому числі міське – 17617, та сільське – 26 669. В районі переважають українці, як національні меншини виступають: поляки, євреї, татари, білоруси, росіяни.

 

Рельєф

 

За 52 кілометри від Тернополя, в мальовничій долині річки Золота липа, розкинулось місто Бережани. Бережанські краєвиди своєю красою можуть суперничати з наймальовничішими куточками природи України. Міські вулиці та майдани лежать на 12 метрів нижче поверхні річки. А навколо – лісисті горби, або гори, як їх називають місцеві жителі. Вони доволі високі: Сторожиська має 398 м, Звіринець – 372 м, Бабина гора - 401м, Лисеня – 400м, а Яришків – 408 м. З якої гори б ви не дивилися на Бережани, око не стомиться від одноманітності.

Бережанщина входить до географічної зони Опілля, що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. В основному територія району рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. І тільки північніше Бережан, там де походить вододіл річок Золота Липа і Нараївка, гребенястим пасмом виділяється Подільська гряда. Тут – найвища точка Подільського плато – гора Попелиха, яка сягає 448 м над рівнем моря.

Район в геологічному відношенні достатньо вивчений. Вивченням геологічної будови Подільського плато займались вітчизняні та радянські геологи В.Ласкарев, А. Карпінський, А. Архангельський, В.Шональський, В. Боднарчук, О. Смирнова, С.Пастернак, та інші.

 

Тектоніка, Геологія

 

Подільська височина, в складі якої знаходиться територія нашого району, відповідає південно-східній частині Волино - Подільської плити. Волино – Подільська плита – це своєрідний західний схил Українського Кристалічного щита, для якого характерне поступове заглиблення докембрійських кристалічних порід на глибину до 2000м і більше.

В геологічній будові Бережанського району беруть участь потужні товщі осадочних порід палеозою, мезозою і кайнозою, що залягають на кристалічному фундаменті і характеризуються незначним порушенням у просторовому поширенні шарів, властивим для платформенних областей. Загальною рисою осадочних комплексів є поступовий нахил шарів на захід – південний захід, в бік Галицько – Волинської западини і Передкарпатського прогину.

Найбільш древні породи, що виявлені свердловинами – палеозойські і, зокрема, силурійські та девонські.

Відклади нижнього відділу силуру представлені товщею грудкуватих мергелистих вапняків, що чергуються з невеликими качками глинистих сланців і пор верстками товстошаруваних вапняків. Загальна потужність нижньосилурійських порід до 200 м.

Відклади верхнього відділу силуру (готланду) представлені глинистими сланцями з прошарками тониоплистуастих сірих вапняків і мергелів. Потужність відкладів верхнього силуру не витримана: від 125-200 м до 600 м .

Безпосередньо на відкладах верхнього силуру залягають товщі нижнього девону, представлені емрокатоколірними породами „олж-ред”. У нижній частині розрізу залягають зеленуваті глини, вище – пісковики, піскуваті мергелі, забарвлені в червоний або бурий колір. Верхню частину розрізу нижнього девону складають червоні та бурувато- сірі масивні пісковики з про верстками сланців. Часом у пісковиках добре виявлені хвилеприбійні знаки, тріщини висихання тощо. Органічні рештки в породах нижнього девону зустрічаються рідко. Виявлені вони лише окам’янілими рештками панцирних риб.

Загальна потужність верств нижнього девону досягає 450-500м.

Нижній девон дещо дислокований. Верстви його перегнуті у складки, видовжені у північно-західному напрямі.

Відклади середнього девону в основному представлені вапняковими і доломітними сірими, темно-сірими і майже чорними бітумінозними і тріщинуватими.

Вапняки доломітизовані, сірі, жовтувато-сірі, з пор верстками пісковиків незначної товщини. Узгоджено залягають на нижньому девоні. Потужність пластів середнього девону до 30 м.

Верхній відділ девонської системи представлений кристалічними, іноді піскуватими доломітами, здебільшого сірого кольору. Вони перешаровуються з вапняком верствами глинистих сланців і пісковиків. Верхню частину розрізу складають потужні товщі сірих або темно-сірих вапняків.

Загальна потужність верхнього відділу девону від 30-50 м до 200 м .

Кам’яновугільні відклади в межах району не зустрічаються. Уламки порід цього віку зрідка трапляються в складі конгломератів мезозою.

Відклади мезозойського віку мають велике поширення за винятком тріасу. Про верстви тріасової системи на платформ енній частині західних областей України в доступних джерелах достовірні відомості відсутні.

Юрська система в межах району представлена сарито-кристалічними проверстками зеленувато-сірих мергелів.

Загальна площа юрських відкладів не перевищує 50 м

Крейдова система в межах району представлена своїм верхнім відділом і, зокрема, сеноманським, туринським, сенонським, емшерським, сантонським, кампанським ярусами.

В нижній частині сеноманського ярусу залягають глауконітові пісковики і піски зеленувато-сірі і сірі, різного гранулометричного складу – від дрібнозернистих до крупнозернистих. На них нашаровуються вапнякрвисті пісковики, піскуваті вапняки, переважно світлого забарвлення і міцні. У верхній частині розрізу піскуваті мергелі. Потужність товщ сеноману від 2 до 36 м.

Утворення туронського ярусу залягають на сеноманських. Склад їх досить одноманітний. Переважають верстви крейдових мергелів, біла глиниста крейда зі стяжіннями чорного кременю та про верстками щільного і черепашкового вапняку. Потужність туронських відкладів від 5 до 60 м .

Відклади сенону потужністю 20-30 м представлені мергелями і сірими вапняками, іноді піскуватими.

За окремими фондовими матеріалами між сеноном і синтоном виділяється так званий емшерський ярус, представлений голубувато-сірими або зеленуватими мякими мергелями і білими глинистими вапняками, загальною товщею 18-20 м.

Синтонський ярус представлений світло-сірими і жовтувато-сірими мергелями і мякими вапняками з нечіткою верствуватістю, загальна товща яких складає 20-30 м.

Товщі кампану складають сірі або темно-сірі плитчасті мергелі, що перекриваються, так званими, косоверствуватими пісковиками, на яких знову залягають піскуваті мергелі сіро-зеленого кольору.

Відклади третинного системи виражені породами тортонського ярусу, що залягають на сильно розмитій поверхні верхньої крейди. Для них характерне порівняно невитримане залягання по потужності і поширенні.

В нижній частині розрізу вони представлені серією зеленувато-сірих глин або світло-сірих кварцевих чи кварцево-гладкомітових пісковиків на вапняковому цементі. Місцями пісковики дуже розсипчасті в перетворенні в сірі вапнякові піски. Іноді серед пісковиків зустрічаються лінзи туфових порід і бентонітової глини жовтого кольору.

На вапнякових пісковиках залягають товщі літотамнієвих вапняків, що утворюють так звані „ нараївські горизонти” нижнього тортону. В низах ця товща представлена міцними дрібнозернистими вапняками світло-сірого, місцями сірого кольору. Загальна товща літотамнієвих вапняків досягає 47-50м.

Відділи верхнього торшону мають широкий розвиток і представлені так званими над гіпсовими горизонтами. Сама гіпсово-ангідридова світа верхнього тортону сильно розмита ерозійними процесами і зустрічається у вигляді окремих своєрідних „острівків” лише на вододілах.

Над гіпсові горизонти представлені жовтувато-сірими і сірими слабодоломітизованими кавернозними вапняками і зеленими глинами.

Зелені глини , що входять до складу над гіпсових горизонтів, характеризуються значними поширеннями. Їм притаманні різні відтінки: коричневий, сірий, бурий та ін. Місцями глини сланцюваті. Вони пластичні, в’язкі, безкарбонатні. Зрідка серед глин трапляються уламки вапняків.

У верхній товщі зелені глини відзначаються однорідністю і чистотою. До низу вони перешаровуються з глинисто-піскуватою карбонатно-туфітовою породою і вулканічним туфом. Зрідка серед туфітів зустрічаються прошарки бентонітової глини жовтого кольору.

Загальна потужність товщі зелених глин досягає 12 м.

Відклади четвертинної системи мають значне поширення і покровом різної потужності, походження та складу вкривають майже всю територію району.

Нижньчетвертинні відклади представлені сірими та сіро-бурими глинами, збереглися місцями лише на сучасних вододілах в до четвертинних зниженнях рельєфу.

Середньо четвертинні відклади представлені лесами і делювіальними лесовими суглинками. Лесовидні суглинки в основному поширені на схилах горбів і утворюють своєрідні площі біля їх підніжжя.

Голоденові відклади зустрічаються переважно в долинах річок та їх приток і представлені складним комплексом пісчано-глинистих наносів, пов’язаною з сучасною діяльністю текучих вод.

Потужність четвертинних відкладів на водоймах досягає 10-15 м, а в долинах рік вона значно менша.

В залежності від геологічної будови перебувають і мінеральні ресурси та їх поширення на території району.

Майже всюди є різні види глин, які значними товщами залягають близько від поверхні, а місцями виходять на поверхню. Вони придатні на виробництво цегли, дренажних труб, гончарної черепиці та кахлю.

 

Корисні копалини

 

Важливе господарське значення мають вапняки, які також поширені на всій території району і зустрічаються в багатьох місцях. Значні запаси вапняку є в Потуторському, Нараївському та Підвисоцькому родовищах. Більш твердіші породи вапняків використовуються як будівельний камінь, літо амінові вапняки Підвисоцького родовища – на виготовлення вапна та вапнякового борошна для розкислення ґрунтів.

Важливе значення мають кварцові піски, придатні на виробництво скла і будівельні роботи. Особливо значним є розвідане в останні роки Рогачинське родовище будівельного піску із загальними запасами більше 12 млн. куб. м.

Є в районі значні запаси мергелю придатного для виробництва високоякісного цементу. На заплавах Золотої Липи, Нараївки та Цехівки є торф.

 

Клімат

 

Клімат Бережанського району, як і будь-якої території, формується під впливом сонячної радіації, циркуляції атмосфери та інших географічних факторів.

Сумарна сонячна радіація в межах району становить 100 ккал / см2 у рік. Альбедо в теплий період року складає 29%, в холодний –близько 45%. Поглинута радіація за рік 78 ккал/см2 .радіаційний баланс за рік близько 40 ккал/см2. найвищі додатні суми радіаційного балансу припадають на червень-липень, а найбільш від’ємні - на січень.

Тривалість сонячного сяяння за рік 1800 годин.

Середня тривалість вегетаційного періоду становить 202 дні ( з 8-10 квітня по 27-29 жовтня).

Температура повітря протягом року йде паралельно ходові сонячної радіації. Найвищі середні добові температури спостерігаються в липні , а найнижчі – в січні.

На основі багаторічних даних Бережанської метеостанції середня багаторічна температура липня складає +18,50. максимальна температура до + 36,6 0 буває в період першої декади серпня. Середня температура січня становить – 5,40, мінімальна - 27,30 .

Річна амплітуда температур складає 23,90, найбільша амплітуда мах-мін 63,90..

Без морозний період триває 150-160 днів. Перехід середньодобових температур через 00 весною відбувається в другій декаді березня, восени – в третій декаді листопада.

Сума позитивних температур повітря вище +100 складає за рік 24000 – 25000 .

Останні весняні приморозки закінчуються в середньому в першій декаді травня, перші приморозки восени бувають у першій декаді жовтня. Звичайно, в окремі роки бувають відхилення від багаторічних показників.

Циркуляція атмосфери над територією району підлягає загальним закономірностям атмосферної циркуляції над усією Подільською височиною і прилеглими територіями. Тут часто проходять циклони і антициклони і пов’язані з ними атмосферні фронти, чим і обумовлюється частота і різка зміна погоди. За рік тут проходить понад 45 циклонів і 35 антициклонів.

Циклони приходять з північного заходу, заходу, південного заходу і рідше з півдня

У теплих секторах циклонів восени і взимку проникають морські повітряні маси помірних тропічних широт з Атлантичного океану. Навесні і влітку в теплих секторах циклонів можуть бути континентальні повітряні маси помірних і тропічних широт.

Арктичні повітряні маси вторгаються протягом року у вигляді ядер високого тиску, що часто проникають у тил циклонів і зумовлюють взимку і перехідні періоди різкі похолодання, а влітку сприяють збільшенню тривалості посушливої погоди.

Влітку маси повітря тропічних широт проникають з відрогів Азорського максимуму і зумовлюють тривалу жарку погоду , а взимку – різкі потепління з відлигами до +10, +150 та інтенсивне танення снігу.

Континентальне повітря помірних широт з відрогів Азіатського максимуму приносить взимку малохмарну морську погоду, а влітку тривалу суху і жарку погоду.

На території району переважають вітри північно-західні, західні і південно-західні, на долю яких в середньому за рік припадає більше 54 % повторюваності. 34 % припадає на вітри східного і південно-східного напрямків. решта 10 – 12 % - на вітри північного і південного напрямків.

Коливання середньомісячних швидкостей вітру невеликі в межах – 2-3 м/сек..

Але в окремі роки бувають бурі, коли швидкість вітру досягає 15-20 м/сек., що завдає значної шкоди будівлям та лісовому господарству.

17 серпня 1952 під час бурі швидкість вітру досягала 17-18 м/сек., що привело на території Бережанського лісгоспзагу вітровал на площі 800 га загальним об’ємом 3200 м 3 деревини. Подібні наслідки мали місце 14 травня 1962 року, коли швидкість вітру досягала 18- 25 м/сек..

Бували різної сили бурі в 70-80 роках.

В останні роки були сильні бурі 14 липня 1993 року , 11 серпня 1994 року та 10 липня 2004 року, коли сила вітру досягала 27-30 м/сек .Річна сума атмосферних опадів на території району коливається в межах 600-700 мм за рік. Найбільша кількість опадів припадає на теплий період року, зокрема травень - серпень.

В окремі роки місячні опадів можуть досягати 200 мм, або знижуватись до 12-15 мм.

Абсолютні добові максимуми можуть іноді перевищувати 100 і навіть 200 мм. Так, 13 червня 1957 року за одну добу в нас випало більше 250 мм опадів, а в Підгайцях 282 мм. У 2006 році у серпні протягом 2 днів випало 107 мм опадів при середній місячній нормі 72 мм.

Сніговий покрив триває в межах 40-75 днів. В середньому він настає в третій декаді листопада – першій декаді грудня і сходить у третій декаді березня. Взагалі сніговий покрив нестійкий. Внаслідок частих відлиг він іноді сходить по кілька разів за зиму.

Середня багаторічна товщина снігового шару 14-18 см.

На території району досить чітко виражені всі пори року.

За початок весняного сезону вважається дата стійкого переходу середньої добової температури повітря через 00 , що спостерігається в основному в другій декаді березня.

Весняний сезон триває в середньому 2,5 місяці.

Характерною рисою весни є наростаюче підвищення температури. Середня температура повітря вже в квітні о 13-ій годині досягає +100 , а максимальна +27, +290 . Проте весною часом бувають і приморозки.

За початок літнього періоду прийнята дата переходу середньої добової температури через +150 . Це буває в основному у третій декаді травня. Закінчується літній період в першій декаді вересня з переходом середньої добової температури повітря через +150 до нижчих температур.

Середня температура повітря о 13-ій годині досягає: у травні 17-180 , у червні 20-210 , в липні та серпні 22-230 . Максимальна температура в липні та серпні досягає 36-380 .

Між кінцем літа і початком осіннього сезону спостерігається перехідний теплий період, коли середня добова температура повітря буває вище 100 але нижча 150 . Цей період триває близько місяця.

Початком осені вважається дата переходу середньої добової температури повітря через 100 до нижчих температур, що буває у першій декаді жовтня.

Закінченням осіннього сезону вважається дата переходу середньої добової температури повітря через 00 , що буває в третій декаді листопада.

Зима починається у третій декаді листопада і триває до другої-третьої декади березня.

Зимовий режим погоди встановлюється не зразу. Частіше початки зими характеризується нестійкою погодою з частою зміною морозних днів на дні з відлигою.

На потязі зими переважає хмарна погода з частими , але переважно невеликими опадами. Число днів з опадами : у грудні – 19, в січні – 18, в лютому – 16.

Тривалість залягання снігового покриву в різні роки неоднакова. В окремі стійкого снігового покриву взагалі не буває.

 

Внутрішні води

 

Річкова система Бережанського району представлена р. Золотою Липою, Нараївкою, Бибелькою та їх притоками, які належать до числа малих рік розчленованих рівнин. Річкова мережа досить розвинена, середня густота їх в межах району становить 0,47 км/км2. В загальному плані густота гідро сітки більш висока в північній частині району.

За своїм режимом річки району належать до типу рівнинних із змішаним живленням: за рахунок атмосферних опадів і підземних вод. У зв’язку з тим, що річки та їх притоки прорізують цілий ряд водоносних горизонтів живлення їх за рахунок підземних вод займає значне місце і є постійним.

Вода річок району помірної мінералізації і становить в середньому 284 мг/л , жорсткість в межах 5,20 мг.

Процес льодоутворення на річках району починається на початок грудня, але льодовий покрив нестійкий. Взагалі, внаслідок живлення підгрунтовими водами і підвищенні швидкості течії річок після спрямування русел в останні роки льодостав не спостерігається. Не спостерігався також в останні роки і весняний льодохід.

Весною рівень води в річках починає підвищуватись в кінці лютого – на початку березня. Весняна повінь найвищого рівня досягає в другій – третій декаді березня. Середня інтенсивність підвищення рівня води в річках за добу складає 6-8 см., максимальна 0,5-1 м. Висота найвищого рівня весняної повені над умовним рівнем від 0,6 м до 1,5 м. Повінь закінчується за 15-20 днів в залежності від товщини снігового покриву та інтенсивності його танення.

Літні дощові паводки найчастіше бувають в червні – липні. Середня висота їх над умовним рівнем змінюється в межах 0,2-0,7 м

Річний стік річок району протягом року розподіляється нерівномірно. На весняний період ( березень – квітень) припадає 30-35 % , в літньо – осінній період (травень – листопад) – 50-55 %, зимою 15-20 % річного стоку.

Всі більші річки району транзитні, бо протікають по його території лише окремими частинами своїх течій.

Найбільшою серед річок району є Золота Липа, ліва притока Дністра. Її загальна довжина 127 км, площа басейну 1440 км2 . Вона бере початок з джерел біля села Майдан – Гологірський Золочівського району Львівської області. У верхній течії протікає з північного заходу на південний схід. Після злиття біля села Жуків із Східною Золотою Липою тече майже прямо на південь. Долина переважно трапецієвидна, широка. Заплава двостороння, шириною від 40 м до 1,5 км. Ширина річки в межах району 5-10 м, середня глибина 0,5-2 м. Похил річки 1,4 м/км. Середня витрата води близько 4 м3/сек.

Найбільші притоки – Східна Золота Липа і Ценівка.

Східна Золота Липа бере початок з джерел біля Кіндратівського лісу в Золочівському районі і впадає в Золоту Липу біля села Жуків. Довжина її 39 км, а площа басейну 287 км2.

Цехівка бере початок з джерел біля хутора Олесин в Козівському районі і впадає в Золоту Липу біля с. Потутори. Довжина Ценівки 26 км, площа басейну 222 км2

Багато в Золотої Липи правих приток, але вони значно менші від Східної Золотої Липи та Цехівки. Їх довжина в межах 5-10 км. Більшість їх безіменні, або мають місцеві маловживані назви.

Річка Нараївка тече в західній частині району , її довжина 53 км, площа басейну 357 км2 . Вона починається в селі Новосілка Перемишлянського району Львівської області з джерела, що має назву Білоусова криниця, а впадає в Гнилу Липу біля смт. Більшовці. Похил річки 2,9 м/км, падіння 145 м. Нараївка приймає багато приток невеликих розмірів, найдовша з яких в межах району Зелений Потік.

Бибелка бере початок двома витоками біля села Славятин і впадає в Гнилу Липу. Її довжина 29 км, площа басейну 129 км2 , похил 1,4 м/км.

Цікавим явищем в межах району є так звані „ сліпі ” потоки. Вони переважно невеликих розмірів, у багатьох випадках тимчасові. Характерною їх особливістю є те , що вони зникають у карстових заглибленнях з панорами.

Озер природного походження в межах району майже немає. Зрідка вони можуть траплятися в карстових заглибленнях, але розміри їх досить мізерні.

В минулому в районі було досить багато ставків, зараз їх значно менше.

Найбільший серед ставків району – Бережанський. Його площа 240 га, а об’єм води 4,3 млн. м3

Досить великим в межах району є Урманський став. Є також ставок біля с. Потутори, Вільховець і біля інших населених пунктів, але вони незначних розмірів.

Колись в нашому районі були значні площі заболочених земель на заплаві Золотої Липи біля Урманя, Жукова, Потутор та Саранчуків. У зв’язку з проведеними меліоративними роботами в кінці 60-х років болота практично були ліквідовані.

В гідрогеологічному відношенні район входить до складу Волино – Подільського артезіанського басейну, характерного поширенням системи горизонтів підземних в палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладах. Прісні води відомі до глибини 300-400 м.

Основний водоносний горизонт у верхньо-крейдових-туронських, а також і юрських відкладах.

Водовмісні породи туринських відкладів – вапняки і мергелі. Глибина залягання 3-120 м, потужність водоносного горизонту від 2,65 до 49,5 м.

Горизонт напірний. Висота напору 2,54-37 м. Якість води хороша. Сухий залишок 299-600 мг/л, загальна жорсткість 3,46-9,99 мг-екв.

В окремих випадках можуть використовуватись води юрських відкладів. Глибина залягання обводненої товщі 15-108,5 м. Потужність водоносного горизонту 3-32 м. Води напірні. Висота напору 3-70 м. Якість води хороша. Сухий залишок 572-600 мг/л, загальна жорсткість 6,6 мг-екв.

Води тортональських відкладів приурочені до кітотанієвих вапняків, пісків і пісковиків нижнього тортону. Горизонт дренований на всю потужність. Але води тортонських відкладів для централізованого водопостачання непридатні.

Досить поширені води девонських відкладів. Водовмісні породи – тріщинуваті пісковики і доломітизовані вапняки. Глибина залягання 10-76 м. Потужність водоносного горизонту 20 – 56 м. Горизонт безнапірний. Води гідрокарбонатокальцієві, сухий залишок 594 мг/л, загальна жорсткість 6,74 мг-екв.

В багатьох місцях підземні води виходять на поверхнюу вигляді джерел, особливо сильно поширених в північній , найбільш підвищеній частині району. Окремі джерела відзначаються досить високими дебітами 10-15 л/сек., або 1000 м3 за добу . зустрічаються виходи підземних вод ще в більших формах, так звані „ вікна”, майже із стабільними дебітами протягом року.

Підземні води широко використовуються для водопостачання різного призначення. Треба, однак мати на увазі, що вода окремих джерел згідно результатів хімічного аналізу для пиття непридатна через наявність у ній аміаку і повну відсутність сполук деяких хімічних елементів, зокрема заліза.

Є в межах району і мінеральні води, хоч вивчені вони ще недостатньо. Розвідувальними роботами об’єднання „ Укргеоксіптажмінвод ” в селі Літятин виявлені сірководневі води з вмістом сірководню 17 мг/л і мінералізацією 2,8 г/л. Переважаючими елементами їх солевого складу є сульфати кальцію.

Ґрунти

 

Ґрунти району формувались з лесу і лесовидних суглинків, що утворились наприкінці третинного і на початку четвертинного періодів і характеризуються високою родючістю.

Інші ґрунтотворні породи – вапняки, крейда дотретинного і третинного періодів мають незначне поширення.

Ґрунти перейшли складний шлях свого розвитку . вони формувались в повній залежності від клімату, поверхні місцевості, а також материнських порід, на яких вони утворилися.

Місцевість відноситься до лісостепової грунтово – рослинної зони. Різне співвідношення ґрунтових факторів і визначає неоднорідність ґрунтів. Сучасні ґрунти району являються результатом тривалого процесу взаємодії природних факторів ґрунтоутворення і господарської діяльності людини.

В минулому територія району була покрита широколистими лісами. Вологий клімат, велика розчленованість території і наявність лісової рослинності сприяли утворенню сірих лісових ґрунтів.

Але у зв’язку з тим, що велика кількість ділянок земель давно звільнилась від лісової рослинності, то утворення різних ґрунтів треба розглядати в процесі їх окультурення.

Сірі лісові ґрунти займають основну площу територію району. Окремими ділянками залягають опідзолені чорноземи та лучні ґрунти.

Сірі опідзолені ґрунти мають декілька видозмін. Світло-сірі ґрунти покривають найбільш підвищені ділянки і вони переважно знаходяться під лісовими масивами.

На вододільних плато розташовані сірі ґрунти, вони зустрічаються і по верхніх річкових терасах . більшість їх вже звільнені з-під лісової рослинності і перетворені в орні землі.

Темно-сірі ґрунти займають більше понижені участки плато. Вони давно піддались сільськогосподарському обробітку.

Світло-сірі , сірі і темно-сірі опідзолені ґрунти , залежно від часу перебування їх під лісовою рослинністю, мають різні фізико-хімічні властивості, а в зв’язку з цим і різну природну родючість.

Найбільшим вмістом гумусу ( до 4,1 %) і кращою структурою серед них виділяються темно-сірі ґрунти . комплекс сірих і світло-сірих опідзолених ґрунтів має слабо виражену грудкувату структуру, значну кислотність, малий вміст гумусу ( 1,8-2,2 %).

Сірі і світло-сірі опідзолені ґрунти в зв’язку з малим вмістом гумусу, великою кількістю опадів – від 600 до 700 мм ( що являється надмірним ) значно швидше і в більшій мірі піддаються ерозії ніж темно-сірі опідзолені, які мають більший вміст гумусу.

Темно-сірі ґрунти мають добре розвинений ілювіальний горизонт. Для обробітку вони значно кращі від сірих і світло-сірих опідзолених ґрунтів, які характерні високою кислотністю.

Для окультурення сірих і світло-сірих опідзолених ґрунтів і підвищення врожайності с/г культур треба впроваджувати правильні сівозміни, вносити мінеральні добрива, проводити її вапнування.

В місцевих сірих ґрунтів невисокими ділянками розташовані опідзолені горизонти і лучні ґрунти.

Ґрунти району піддаються розвитку ерозійних форм рельєфу, утворенню ярів, балок, промоїн, ритвин.

 

Рослинність

 

Територія Бережанського району розміщена в лісостеповому природно-територіальному комплексі. Значне поширення на території району мають дубові букові ліси з домішкою граба, осики та інших порід.

Чагарниковий підлісок представлений ліщиною, кленом, шипшиною, а трав’яний покрив – осокою, барвінком, звіробоєм та ін. Слід зазначити, що ліси району повинні відігравати природоохоронну функцію, оскільки вони переважно вкривають схили горбів схили горбів, ярів і балок. Знищення лісів привело б до масової ерозії, деградації ґрунтів. Промислова заготівля деревини в районі не повинна мати широкий загал.

 

Тваринний світ

 

Широке розповсюдження мають тварини і птахи, характерні для західно - європейських широколистих лісів такі, як: козуля, лісова куниця, білка, сови, дикі голуби, горлиці та ін.

Представниками фауни степів є: хом’як звичайний, полівка. В лісах зустрічається козуля європейська, дикий кабан, лось, олень благородний, лисиця, рідко зустрічається кіт лісовий. В річкових долинах водяться чаплі, болотна сова, лебеді, дикі качки. Рибна фауна представлена коропом, карасем, лином, річковим амуром. У зв’язку із значною освоєністю території видовий склад тваринного світу змінюється, деякі з них починають швидко зменшуватися і зникати. Саме тому охорона природи, зокрема тваринного світу, зараз є однією з важливих проблем району.

 

 

 Бережанська РДА 




 

Актуальна тема